9 вересня - день народження Івана Котляревського, видатного українського письменника, поета, драматурга, зачинателя сучасної української літератури
 

Івану Котляревському- 250 років . Хто не знає безсмертної «Енеїди», якою понад двісті років захоплюються мільйони українських читачів?! А от чи всім відомо, що в житті її автора,— Івана Петровича Котляревського,— були двобої на шаблях і серйозні дипломатичні доручення, були дуелі й нещасливе кохання... Життєрадісний і веселий дотепник за вдачею, Іван Котляревський був хоробрим і мужнім - справжнім українським лицарем. Навчання в семінарії, кар'єра канцеляриста не приваблювали його, тож він узявся вчителювати в заможних родинах. І в одній такій родині припала йому до серця гарна співуча дівчина-кріпачка на ім'я Наталка. Він надумав викупити її з кріпацтва, але поміщик тільки поглузував з такої забаганки горопахи вчителя. Отоді-то Іван Котляревський вступив на військову службу, сподіваючись дослужитися до офіцерського звання, щоб вести переговори на рівних з поміщиком-кріпосником.
    За два роки дістав звання прапорщика. Саме тоді знайомий земляк привіз із Петербурга в полк веселу книжку, яка зацікавила офіцерів. Це була «Енеїда» Івана Котляревського, власне, надруковані без згоди автора три частини незакінченого твору, що ширився по Україні у рукописних списках. Офіцери зразу ж влаштували вечірку, на якій було виголошено чимало тостів за талановитого прапорщика-поета. Тільки один офіцер, що знав І. Котляревського з часу його вчителювання у хазяїна Наталки, почав розпатякуватись, як він хотів зневажити дівчину-кріпачку. Страшенно обурившись, І. Котляревський з іронічною усмішкою підняв келиха за «мерзотника й негідника». Дуель була неминуча...Наступного ранку на березі Дніпра пролунало два постріли: одна куля зірвала лівого погона з плеча автора «Енеїди», а інша скосила офіцера-негідника. Шляхетному захисникові дівочої честі офіцери вручили срібну татарську шаблю, яку щороку присуджували тому, хто виявляв лицарську сміливість.
    Після цього Іван Котляревський міг братися за викуп з кріпацтва коханої дівчини. Та почалася російсько-турецька війна 1806—1807 рр., і він опинився на фронті в штабі командуючого корпусом, мав уже чин штабс-капітана. Одного разу в переговорах з буджацькими татарами йому довелось, крім хисту дипломата, виявити ще й особисту хоробрість. Татарський воєвода наполіг завершити переговори поєдинком Івана Котляревського з бувалим воїном-татарином. Однак недовго тривав брязкіт зброї — до ніг воєводи упала половина шаблі татарина від вдалого удару штабс-капітана...
    По закінченні війни Іван Котляревський вийшов у відставку і цілком віддався літературній творчості. Проте влітку 1812 року в душі поета прокинулось воєнне завзяття. За сімнадцять днів він сформував на Полтавщині козачий кінний полк для боротьби з Наполеоном. Іван Котляревський не мав своєї родини — за роки військової служби та житейської суєти загубив Наталчині сліди. Пам'ять про кохану дівчину ожила в імені і образі героїні його п'єси «Наталка Полтавка», що разом із безсмертною поемою «Енеїда» стали безцінним надбанням культури нашого народу.

Цікаві факти:
Багато біографів схиляються до того, що саме через нещасливе кохання учитель Котляревський пішов в армію і до кінця життя так і не одружився.
Замолоду вчителював на Полтавщині по панських маєтках і був закоханий в одну свою ученицю, Марію. Батько її до Котляревського ставився добре, але Марія вже була обіцяна іншому. Учителеві на це натякнули. Він негайно покинув і той маєток, і цивільне життя, й пішов в армію. Став кадетом Сіверського карабінерського полку.
27-річний кадет — незвичайно для тих часів. Учинок цілком донкіхотський: сісти на коня й залишатися гордим сумним лицарем, вірним своєму коханню. Він потім так і не одружився. А мундир, можливо, нагадував йому про обітницю самотнього лицарства. «Дон Кіхот» Сервантеса, до речі, був у його бібліотеці, серед античних і нових книжок.
Поема «Енеїда» стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою.
Хоча його «Енеїда» мала великий резонанс у всій Російській імперії. Котляревського друкували в тодішніх престижних журналах поруч із Пушкіним. Утім, видати «Енеїду» так і не зміг: просив 2000 крб., а московські видавці не давали й половини. Відставний майор Котляревський мав пенсію 500 крб. на рік.»Енеїді» присвятив понад чверть століття
"Наталку Полтавку” найбільше ставили за німецької окупації.
Ця п”єса — праматір нової української драми. Сюжет нібито й невибагливий, а її популярність не згасає вже майже 200 літ. Пік припав на Другу світову. "Наталку” ставили по обидва боки радянсько-німецького фронту, і то частіше — на окупованій території. Те, що коханого десь нема "вже четвертий рік”, діяло на публіку магічно.
У радянському театрі персонажів п‘єси вульгаризували. У Наталці підкреслювали "простоту”, а Возного грали як смішного дурня. Насправді ж Котляревський писав цю роль для себе і з себе. Та й не простого роду ні Наталка, ні Возний. Вона співає пісні Марусі Чурай, він — пісні на слова Сковороди — "Всякому городу нрав і права”. Отже, не рядовими особистостями були обоє. В історії нашого театру були спроби зробити Возного героєм-донкіхотом, філософом-сковородинцем. Але помітного успіху не мали.
Віддав 25 років службі на посаді наглядача (директора) дому виховання дітей бідних дворян у Полтаві. За це, власне, й одержав від царя чин майора.
На його могилі в Полтаві на першому пам’ятнику було написано: «Майор Котляревский, сочинитель малороссийской «Энеиды». Через 100 літ пам‘ятник оновили і згадка про військовий чин зникла.
Прямих нащадків він не залишив. Перед смертю відпустив на волю кріпаків — шість душ. А дім на горі в Полтаві заповів своїй економці, Мотрі Векливечивій, унтер-офіцерській вдові. Кажуть, у них був таємний роман. Так це чи ні — ніхто вже не дізнається.